Радi вітати Вас на сайті Правожовтневської ЗОШ І-ІІІ ступенів "Вчити — значить вселяти надію.Навчити людину бути щасливою — не можна, але виховати її так, щоб вона була щасливою, можна.Учитель не той, хто вчить, а той, у кого вчаться.З усіх утрат втрата часу найтяжча.Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасливіший той, хто вміє ним користуватись.Тоді лише пізнається цінність часу, коли він втрачений."
Меню сайта

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входа


Календарі свят

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Афоризми

Вчителям

Новини
Главная » Статьи » Розвиток освіти в селі Право Жовтня

Розвиток освіти в селі Право Жовтня

Розвиток освіти в селі Право Жовтня

Серед безкраїх ланів Згурівщини розкинулось наше рідне село Право Жовтня. Порівняно з іншими населеними пунктами воно молоде, народжене революцією.

Коли у 1925-1926 роках проходило загальне землевпорядкування, чимало жителів Лизогубової слободи вирішили переселитись на колишні поміщицькі землі. Одержавши наділи, новосели навесні почали споруджувати оселі. Згодом люди дали назву селу – Право Жовтня.

В цей час в Україні, де значна частина населення не вміла читати й писати, успішний економічний розвиток, спорудження потужної промисловості, піднесення інших  галузей господарства були неможливі без ліквідації неписьменності. У 1930 році в Україні на курсах, у гуртках і школах лікнепу навчалося 1,6 млн. дорослих.

Створюючи для підростаючого покоління умови оволодіння грамотою держава ставила за мету підготувати його до кваліфікованої праці. Причому школу розглядали як одну з найважливіших  ідеологічних інституцій, покликаних забезпечити виховання мільйонів школярів у дусі відданості більшовицькій партії, комуністичним ідеалам. В Україні розпочалася масова кампанія під назвою „всенародний похід за загальне навчання („всеобуч”). 25 липня 1930 року ЦК ВКП(б) прийняв постанову „Про загальне обов’язкове навчання”. Цією постановою було започатковано обов’язкове чотирикласне початкове навчання.

З розповідей односельців саме в 30 році в розкуркуленій хаті виселеного куркуля Сороки була заснована початкова чотирикласна школа. Навчання проводилось також і в хатах Забережньої Ганни Потапівни, Шевченка Аркадія Карповича.

В пам’яті жителів цих  років лишилися імена небагатьох учителів, що працювали в цих школа. Це такі як Очколяс Галина Яківна, Ситник Іларіон Петрович, Лихо Павло Сидорович.

У сільській місцевості шкільна мережа розширювалася повільніше ніж  у місті. У 1933/34 навчальному році, на який припали голодомор, масові міграції селян у міста, виселення у віддалені „райони” куркулів і підкуркульників з членами їх сімей. У наступні роки становище вдалося нормалізувати, наприкінці другої п’ятирічки в Україні було завершено перехід до обов’язкового початкового, а в містах – до загального семирічного навчання. Визрівали передумови для переходу до загальної середньої освіти в місті й семирічної – у сільській місцевості.

З цією метою жителі села Право Жовтня стали задумуватись над будівництвом школи.

Але в мирне життя ввірвалася війна. Вона руйнувала матеріальні основи культури. Особливо згубно відбилася війна на народній освіті. В умовах окупації тисячі шкільних приміщень було спалено, пограбовано, перетворено на склади, госпіталі, казарми. Гітлерівці не мали наміру їх відбудовувати.

Налагодження шкільної справи після вигнання гітлерівців наштовхувалося на величезні труднощі. Не було наочних посібників, лабораторних приладів, зошитів, підручників, карт, класних дощок. Десятки тисяч учителів воювали на фронтах.

На кінець 1943/44 навчального року в семирічних і середніх школах навчалося лише 1,77 млн. учнів, тобто менше третини дітей шкільного віку. Багато дітей втратили батьків, мільйони стали напівсиротами, матері яких не могли їм забезпечити навіть мінімум необхідного для нормального навчання.

Постало завдання в стислі роки відбудувати школи й охопити навчанням усіх дітей шкільного віку.

І тому, не маючи будівельних матеріалів, жителі села вирішують – школа в селі буде!

Вони розбирають хату і клуню куркуля Сороки і розпочинають будівництво своїми силами. І вже в 1943-1944 роках під керівництвом Гети Марка Федоровича, його сина Грицька Марковича та інших жителів села школа була побудована.

У серпні цього ж року, після поранення, повернувся у рідні краї Шевченко Іван Павлович, який був призначений завідувачем  Правожовтневської школи Згурівського району Полтавської області.

Саме з ім’ям цієї людини, мудрої, талановитої. Працелюбної, безмежно відданої справі виховання і навчання підростаючого покоління починаючи з 1944 року і по 1974 рік, пов’язаний розвиток освіти в селі Право Жовтня. І ким би він не працював в цей час, директором чи рядовим вчителем, його розумна вимогливість, доброзичливість, вміння повести за собою як колег, так і учнів, просто вражаючі.

Вже, збираючи по крихті відомості з історії розвитку освіти в односельчан, колег, з якими працював Іван Павлович, неможливо було не помітити, як беруться вологою і світяться теплотою очі людей, що жили і працювали поруч з ним.

Деякі документи із життя та педагогічної діяльності Шевченка Івана Павловича збереглися і донині (додаток 1,2,3,4)

Важким було навчання після війни. Але ніхто не зупинявся перед труднощами. У дітей не було одягу, взуття. Чорнилом для письма служив сік червоного буряка, а іграшки для новорічної ялинки робили з глини, висушували і обливали квасом.

Але ніякі незгоди не страшні, і труднощі були подолані, бо поруч з дітьми були мудрі наставники, які мали не тільки організаторських хист, а й педагогічний талант і ще безмежну любов до дітей.

В 1949 році було запроваджене обов’язкове семирічне навчання. Школа в селі Право Жовтня була реорганізована із початкової в семирічну.

У 1950 році Іван Павлович завозить саджанці і біля школи на пустирі учні разом із учителями насаджують сад, який ось уже півстоліття милує око весняним цвітом і дає дітям смачні плоди.

Із спогадів Лідії Данилівни Бригінської – колеги Івана Павловича, довідуємось, як своїм особистим прикладом, стаючи на коліна біля кожної викопаної ямки, бережно розправляючи корінчики, садили дерева учні і вчителі. Ці учні також приймали участь в озелененні шкільного подвір’я.

Виховання підростаючого покоління в праці і для праці – це один із основних принципів педагогічної науки за радянських часів.

Перед школою висувається головне завдання – підготувати підростаюче поколінне до життя, до корисної праці, виховання у молоді глибокої поваги до принципів соціалістичного суспільства. Школа покликана готувати різнобічно освічених людей, які б добре знали основи наук і разом з тим були здатні до систематичної фізичної праці, виховувати в молоді прагнення бути корисним суспільству, брати участь у виробництві матеріальних цінностей, потрібних для суспільства.

Ще в 1954 році в деяких школах було запроваджено як дослід виробниче навчання учнів. З кожним роком кількість цих шкіл збільшувалась, вони були схвально прийняті громадськістю.

Після всенародного обговорення в країні було прийнято Закон „Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР”. У квітні 1959 року цей закон був продубльований Верховною Радою УРСР. Ці закони передбачали внесення структурних змін в організацію освіти в Україні. Запроваджено восьмирічний всеобуч. Десятирічні школи реорганізуються в одинадцятирічні. В школі проводилась активна робота по створенню матеріальної бази для оволодіння учнями однією з масових  професій. Учнів почали знайомити з умовами праці місцевих виробничих підрозділів: тракторна бригада, молочно-тваринна ферма, рільнича бригада.

В 1960 році Правожовтневська семирічна школа реорганізована у восьмирічну. І з цього часу стала мати таку офіційну назву: Правожовтневська  восьмирічна загальноосвітня трудова політехнічна школа. В 1960-1961 н. р. в школі налічувалось 140 учнів. У школі працювало 8 вчителів.

З того часу, як школа була реорганізована в семирічну (серпень 1949 року), заняття в школі проводились у дві  зміни. Це було дуже незручно. Крім того, приміщення було тісне, починало валитись і взагалі не відповідало тодішнім вимогам навчання. Тому на засіданні батьківського комітету школи було вирішено підняти клопотання про будівництво нового типового приміщення школи.

Спочатку звернулись до районних організацій – справа зрушилась, пообіцяли. Але потім через деякі перешкоди справа „заморозилась”. Звернулись до обласних організацій – нічого не допомогло, тоді батьківський комітет написав листа  прямо в Центральний Комітет Комуністичної партії України 25.10.1962 року.

Справа увінчалась успіхом. Школа будуватись буде!

Після виготовлення відповідної документації у січні 1964 року почалося будівництво нового приміщення школи.

До цього часу збереглася в школі фотографія старої школи, що протягом 18 років прослужила розвитком освіти в селі Право Жовтня – з 1946 по 1964 рік. Навчались в ній останній рік.

До настання зимових холодів було закладено фундамент нового типового приміщення школи на 320 посадкових місць.

В стислі терміни було здійснено завезення будівельних матеріалів, які доставляли спочатку по залізничній гілці Яготин-Згурівка до села Майське, а вже потім по бездоріжжю до місця новобудови.

Завдяки наполегливості сільського активу, добросовісній праці будівельників уже до 48-ї річниці Жовтневої революції, в листопаді 1964 року, приміщення  було здане, а щасливі учні і вчителі святкували новосілля у новій, світлій і просторій школі. А вже навесні школа з усіх сторін була обсаджена осокоровими алеями.

До 50-річчя Жовтня було проведено ювілейні підсумки за час існування школи. За цей період в ній було 15 випусків, що становило 261 учень. Випускники школи працювали у таких галузях:

1.  В сільському господарстві:

·    спеціалісти сільського господарства – 10;

·    механізатори і водії – 26;

·    на інших роботах – 62.

2.  В промисловості, транспорті і будівництві:

·    інженерно-технічні працівники – 5;

·    на різних роботах – 73.

3.  Учителі – 7

4.  Медпрацівники – 4

5.  В торгівлі і побутових підприємствах – 11

6.  У Радянській Армії і органах безпеки – 7

7.  Навчалися в середніх і вищих учбових закладах – 43

В цей час у школі працювали ветерани педагогічної праці:

Шевченко Іван Павлович з 1944 р. – 23 роки,

Подсадна Віра Григорівна з 1948 р. – 19 років,

Бригінська Ліда Данилівна з 1949 р. – 14 років,

Стеблина Марфа Сергіївна з 1953 р. – 14 років,

Мартинюк Катерина Іванівна з 1955 р. – 12 років,

Швадченко Олександр Данилович – 12 років.

З 1964 по 1968 рік директором школи був Царик Петро Іванович. Шевченко Іван Павлович продовжував працювати вчителем біології та хімії. При директоруванні Царика П.І. та під дбайливим керівництвом Шевченка Івана Павловича було зроблено чимало корисних справ. Учні кожного року допомагали колгоспникам – проривали соняшники і кукурудзу, прополювали озиму пшеницю і огородину, допомагали збирати соняшники і кукурудзу, очищали качани кукурудзи.

Особливо Іван Павлович разом із своїми колегами і вихованцями зробили  по озелененню села. Вони вирощували саджанці декоративних дерев і кущів, озеленили, шкільне подвір’я, про що згадувалося  раніше, посадили біля школи вишневий сад та заклали скверик біля сільського клубу, обсадили декоративними деревами подвір’я дитячих  ясел і тракторної бригади, посадили захисну смугу із східного та північного боку колгоспного саду, посадили польову лісову захисну смугу по центральні дорозі на х. Пайки. Допомагали колгоспу у посадці саду. Біля школи були закладені красиві квітники.

В цьому ж  1964 році прийшов працювати до школи учителем трудового навчання Чепіль Микола Степанович, випускник цієї ж школи. Разом із батьками учнів Микола Степанович будує шкільну майстерню. Майстер на всі руки, людина чесна, працелюбна. Все своє життя і на даний час він присвятив справі трудового виховання учнів. Немає такого, чого не вміють робити воістину „золоті” руки цієї людини. Душевна теплота, доброзичливість, мудрість, педагогічний такт і талант Миколи Степановича є взірцем для наслідування колег по роботі, наставником для молодих педагогів. Скільки поколінь пройшло через його руки, скільки прищепив він любові до праці, навчав тому, що умів сам.

В 1973-1974 н. р. директором школи став Коровник  Павло Аркадійович. Після закінчення КДПІ ім. Горького в рідну школу повертається, випускниця цієї ж школи, Книш Віра Степанівна, вчителем і  наставником якої був Шевченко І.П. Понад 30 років пройшло з того часу як працює Віра Степанівна на освітянській ниві, сіє зерна розумного, доброго, вічного. Самовіддана праця, педагогічний талант, любов до дітей не пройшли безслідно. Віру Степанівну люблять і поважають не тільки діти, а й колеги по роботі. Уроки Віри Степанівни проходять ніби пісня, на одному подиху. Її роботу відзначено званням „Відмінник народної освіти УРСР”.

Внаслідок антигуманної акції із закриттям, особливо у сільській місцевості, малокомплектних початкових і восьмирічних шкіл у нашому селі Правожовтневська восьмирічна загальноосвітня трудова політехнічна школа була реорганізована у Правожовтневську початкову школу. Завідувати школою стала Бригінська Лідія Данилівна. В школі на той час було 26 учнів, які навчались в одному класі-комплекті.

В 1979 році школа знову із початкової  реорганізована у восьмирічну. Директором школи став Жигаль Петро Юхимович, людина щирої вдачі, чуйна і доброзичлива, в будь-який час готова прийти на допомогу. Він обіймав  цю посаду з 1979 по 1987 рік, прибувши разом  із своїми колегами – Жигаль Аллою Олексіївною, Пономаренко Надією Миколаївною, Вихренком Миколою Івановичем та Хлюстовим Геннадієм Костянтиновичем в зв’язку із закриттям Жовтневької школи. В цей час сформувався дружній колектив однодумців ініціативних і творчо працюючих людей.

Завдяки ініціативі педколективу, особисто директора школи Жигаля Петра Юхимовича і при найактивнішій участі вчителя трудового навчання Чепіля Миколи Степановича у 1982-1983 н. р. було побудовано нове приміщення шкільної майстерні. Затрати становили лише 1200 крб., коли кошторисом було визначено 12 000 грн.

У ці роки активного розвитку набуває піонерський та комсомольський рух у школі. Пожвавлюється робота піонерської дружини, яка носила звання  Героя Радянського Союзу – Володі Дубініна, та піонерських загонів. З піонерами та комсомольцями  весь свій вільний час проводила молодий спеціаліст, що влилася у педагогічний колектив після закінчення педагогічного училища – Чепіль Галина Андріївна, що переймала досвід від досвідчених на той час колег. Було у кого повчитися і житейській мудрості  і педагогічного таланту. Адже Жигаль Аллі Олексіївні було присвоєно звання „Відмінника народної освіти  УРСР”, а Пономаренко Надія Миколаївна нагороджена Грамотою Міністерства освіти України, зараз має звання „Старший вчитель”.

У 1986 році в зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС в село  Право Жовтня на постійне місце проживання приїжджають жителі с. Іллінці Чорнобильського району Київської області. Тому Правожовтневська восьмирічна школа була реорганізована в  Правожовтневську середню школу. В педагогічний колектив школи влилися педагоги Іллінецької середньої школи.

Це – Лутченко Марія Федорівна, вчитель географії та завуч школи, уроки географії і зараз згадують її вихованці. 22 роки пропрацювала  Марія Федорівна завучем школи, була чудовим і талановитим педагогом. Мудрим математиком була Мойса Ніна Григорівна. За високий рівень викладання, за великі заслуги у вихованні підростаючого покоління Ніну Григорівну удостоєно звання „Відмінник народної освіти УРСР”. Музиченко Софія Іванівна – досвідчений учитель української мови та літератури, Шапаренко Марія Прокопівна – вчитель математики і креслення, Федоренко Валентина Федорівна – вчитель іноземної мови, Семененко Ольга Панасівна – вчитель французької мови. Федоренка Івана Мироновича було призначено військовим керівником школи, Лисенко Ольгу Григорівну та Корнієнко Ніну Степанівну – вчителями початкових класів, Музиченко Євдокію Олександрівну  призначили бібліотекарем школи та вчителем обслуговуючої праці, Савенок Ольгу Сергіївну та Семененко Валентину Іванівну – вихователями ГПД.

В зв’язку з виходом на пенсію Жигаля Петра Юхимовича посаду директора школи з грудня 1987 року в Правожовтневській середній школі обійняв Максименко Микола Григорович, молодий, енергійний, висококваліфікований спеціаліст. Педагогічний колектив школи налічував 23 особи, які навчали 169 учнів у складі 10 класів. Діяла група продовженого дня для учнів 1-3 класів.

В умовах економічної та політичної кризи, що все більше і більше проявлялась у країні, більшої актуальності набували проблеми матеріально-технічного забезпечення та фінансування закладу освіти. Тому головний акцент робився на співпрацю школи, базового господарства колгоспу „ХХ партз’їзд та виконкому Правожовтневської с/р. Спільними зусиллями вирішувались питання житлового забезпечення вчителів, завезення комунальних послуг, забезпечення нормального теплового режиму шкільних приміщень в осінньо-зимовий період.

Чотирьом сім’ям вчителів було надано у користування будинки садибного типу, а в 1990-1991 році опалення шкільних приміщень здійснювалось колгоспною котельнею.

В 1989 році було виготовлено за рахунок базового господарства проектну документацію на будівництво критого підземного тиру та розпочато виготовлення проектної документації  на добудову приміщень школи, зокрема, приміщення для початкових класів, спортивного залу та плавального басейну. І тільки через інфляційні процеси цей задум не був втілений у життя.

На початку 1986-1987 навчального року в закладі освіти вже вкотре здійснюються структурні перетворення. Вперше до школи були зараховані діти шестирічного віку. З того часу здобуття середньої освіти набуло одинадцятирічного терміну.

На рубежі 80-90-х років відчутною проблемою стало питання плинності кадрів. Молоді спеціалісти через відсутність окремого житла виїздили за межі села і району, тому необхідно було вирощувати власні педагогічні кадри. В цей час в педагогічних закладах навчались 2 випускники школи, а 4 педагоги здобували вищу освіту у ВУЗах на заочній формі навчання. Такий підхід забезпечив удосконалення якісного складу педколективу, а всі його члени до середини 90-х років мали вищу педагогічну освіту. Таким чином, в закладі освіти одночасно працювали  як і висококваліфіковані, досвідчені вчителі-наставники, так і молоді дипломовані вчителі.

Важливою віхою в навчально-виховному процесі стало здобуття нашою Україною державної незалежності. По новому переосмислювались зміст і завдання освіти. Поступово освіта почала набувати європейських стандартів. В 1993 році вперше з’явився комп’ютерний клас, навчально-виховний процес став більш демократичним: в школі почала діяти рада освіти, зростала роль учнівського самоврядування, до управління школою почали залучатись  представники батьківської громадськості.

В нових умовах господарського життя, коли виникла гостра проблема фінансування найважливіших сторін життєзабезпеченості закладу освіти в Правожовтневській школі було збудовано першу в районі газову міні-котельню, яка забезпечила не тільки економію державних коштів, але й відповідний санітарно-гігієнічним вимогам тепловий режим в шкільних приміщеннях.

Виконуючи державне замовлення на навчання і виховання підростаючого покоління заклад освіти пройшов у 1999 році державну атестацію і отримав ліцензію на здійснення освітніх послуг загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.

Педагогічний колектив, учні та батьківська громадськість схвально сприйняли положення реформування середньої освіти, з 2000-2001 навчального року перейшли на нові критерії оцінювання навчальних досягнень учнів, проведена підсумкова державна атестація, а з 1 вересня 2001 року розпочали  поетапний перехід на 12-річний термін здобуття повної загальної середньої освіти.

Категория: Розвиток освіти в селі Право Жовтня | Добавил: pravogovtnya (2012-02-27)
Просмотров: 1171 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Годинник сайту

Календарі

Корисні посилання

Освітній портал "Педпреса"